«Афганістан – біль у моїй душі»
15 лютого – день вшанування учасників бойових дій на території інших
держав.
А війна для людей – то пекельная рана,
Йшли солдати у бій, йшли у гори Афгана.
Та пустеля страшна, лиш життя забирала,
І війна за «ніщо», дуже довго тривала.
30 років тому в Афганістані закінчилася десятилітня військово-політична спецоперація Радянського Союзу, участь у якій взяли 160375 військовослужбовців – вихідців з України, 3360 з яких – загинули, 72 – пропали безвісти, 3560 – стали інвалідами. Згодом війну в Афганістані керівництво тодішнього СРСР визнало політичною помилкою, однак це аж ніяк не применшує особистого подвигу тих, хто став прикладом самопожертви та вірності військовій присязі. Афганська кампанія залишила невиліковну рану в душах та серцях тих, хто пройшов вогненними гірськими стежками, хто втратив друзів, синів чи батьків.
До цієї дати в бібліотеці було оформлено
перегляд літератури «Афганістан –біль
у моїй душі» ,та переглянули фільм «Караван смерті».
Минають дні,
ідуть роки
Життя листки
перегортає.
А біль
Афгану – навіки,
В душі
чомусь не замовкає.
Я повернувся
з тих завій,
Але
тривожать сни, як рани,
Що ми ведемо
смертний бій,
І що товариш
все ще з нами.
Гірський,
суровий перевал,
Розщелина...
Важке каміння...
Товариш мій
від кулі впав,
І смерть
нагадує про тління.
Живу.
Валерія – нема.
Немає сина,
брата, друга.
І тиша
скрикує німа,
І не стихає
в серці туга.
Я там, ще й
досі на війні,
Обличчя
вгадую знайомі
І з другом
бачуся у сні.
І кличу все
його додому...
Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.
