вівторок, 19 лютого 2019 р.


«Афганістан – біль у моїй душі»
15 лютого – день вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

А війна для людей – то пекельная рана,
Йшли солдати у бій, йшли у гори Афгана.
Та пустеля страшна, лиш життя забирала,
І війна за «ніщо», дуже довго тривала.

 

         30 років тому в Афганістані закінчилася десятилітня військово-політична спецоперація Радянського Союзу, участь у якій взяли 160375 військовослужбовців – вихідців з України, 3360 з яких – загинули, 72 – пропали безвісти, 3560 – стали інвалідами. Згодом війну в Афганістані керівництво тодішнього СРСР визнало політичною помилкою, однак це аж ніяк не применшує особистого подвигу тих, хто став прикладом самопожертви та вірності військовій присязі. Афганська кампанія залишила невиліковну рану в душах та серцях тих, хто пройшов вогненними гірськими стежками, хто втратив друзів, синів чи батьків.
До цієї дати  в бібліотеці було оформлено перегляд літератури  «Афганістан –біль у моїй душі» ,та  переглянули фільм «Караван смерті».

Минають дні, ідуть роки
Життя листки перегортає.
А біль Афгану – навіки,
В душі чомусь не замовкає.
Я повернувся з тих завій,
Але тривожать сни, як рани,
Що ми ведемо смертний бій,
І що товариш все ще з нами.
Гірський, суровий перевал,
Розщелина... Важке каміння...
Товариш мій від кулі впав,
І смерть нагадує про тління.
Живу. Валерія – нема.
Немає сина, брата, друга.
І тиша скрикує німа,
І не стихає в серці туга.                    
Я там, ще й досі на війні,
Обличчя вгадую знайомі
І з другом бачуся у сні.
І кличу все його додому...



 Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, у снах, у думках. Вони цього заслуговують.



Немає коментарів:

Дописати коментар