Народився Іван Дмитрович в 1946 році 9 лютого, в сім'ї колгоспників.
Мати, Ксенія Семенівна, маючи трьох синочків, як могла, старалась вивести їх в
люди, виростити, дати їм притулок у житті.
Особливої уваги потребував Ваня, одному Богу відомо, за що, він був покараний долею. Народившись, Ваня став першим в горі, болях, труднощах. Доля людини непередбачена. Народившись здоровеньким хлопченятком, Ваня в шість з половиною рочків вже не міг ходити, долав відстань на колінцях. Поліомієліт, церебральний параліч спинного мозку. Відділ нервової системи, що відповідав за рух нижніх кінцівок, шийних м'язів, втрачав своє призначення. Організм людини втрачав погоджений ритм життя.
Мати ще принесла семилітнього Ваню на перший урок 1 Вересня,
але той урок став для нього і останнім. Відмучившись півтора уроку за звичайною
шкільною партою, Ваня більше ніколи не повернувся в клас до однолітків.
Прикутий важкою хворобою до ліжка Іванко, Ваня, Іван Дмитрович прожив неповних
54 роки. І залишився б він нікому невідомою людиною, якби не Божий дар, хист
до малювання, яке подарувала йому природа.
Ще малим, повзаючи по глиняній долівці хати, Ваня
ненароком розлив воду з відра. Глина розмокла і хлопчина, взявши паличку, почав
креслити різні фігурки - півника, собачку, котика, деревце. Захопившись, Ваня,
навіть не відчув тих болячих ляпасів, яких надавала йому спересердя мати, але
то була його вирішальна мить життя.
Це відчуло і досвідчене серце матері. "А, що, як
сприяти цьому поклику душі зболеної дитини? А, що, як допомогти в бажанні
малювати?"
І мати не помилилась - Ваня поринув у світ краси, у світ творіння,
відображення баченого навкруги...Розбите тіло, а душа жила, творила, розвітала.
Хвороба прогресувала.
Єдине, що приносило втіху, задоволення - це
власні малюнки. Малював одноліткам в школу, малював старшим дітям, вчителям -
заголовки стінних газет, дописи, сусідам малював квіти, природу. Були і не
смілі рухи на гармошці, потім і гра, правда, дуже швидко стомлювався
Вже ген за тридцять, коли Іван набув певної майстерності в малярстві,
його роботами зацікавились люди, митці, керівники музеїв. Його картини
демонструють на виставках поруч з шедеврами відомих майстрів пензля. Деякі
назавжди оселились у Київському музеї народної архітектури та побуту, інші
потрапили і закордон.
Талановитий і самобутній художник Іван Коваль жив і творив у
своєму власному духовному світі.
Усе життя вірним помічником йому, а часом, і співавтором, була
мама, Ксенія Семенівна. Це чудова жінка, терпляча, милосердна, добра, чуйна,
працелюбна, готова для сина зробити все, що можуть її руки, серце і розум. "Без мами я не міг би
малювати".
У своїх невеличких полотнах художнику вдавалось зобразити широке
розмаїття народного життя, зафіксувати багатий етнографічний матеріал.
"Подільське весілля", "На Івана Купала" та ін.
Художник не скорився гіркій долі. Його душа спиналась на ноги в той
час, як кволе тіло не могло рухатись. Мистецтво боло йому не
забавкою, не грою, а самим життям.
Немає коментарів:
Дописати коментар