«Життя присвячене пісні.»
До 140-річчя від
дня народження Миколи Дмитровича Леонтовича.
Леонтович
Микола Дмитрович – диригент, педагог, збирач музичного фольклору,
громадський діяч народився 13 грудня 1877 р. в с. Селевинцях Брацлавського
повіту Подільської губернії в сім'ї сільського священика. Раннє дитинство
пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початки музичної
освіти Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі, був
досить освіченою людиною, деякий час керував хором семінаристів. Мати, яка мала
чудовий голос і любила співати, прищепила йому любов до української народної
пісні. Брат Олександр і сестри Марія та Олена також з дитинства навчалися
музики й стали співаками та музикантами.
У 1887 р. Леонтович вступив до
Немирівської гімназії. 1888 р., через брак коштів на навчання, батько
переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці
утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував нотний спів і міг
вільно читати складні партії в церковних хорових творах.
Наступний етап –
Кам’янець-Подільська духовна семінарія (1892–1899; у цьому, відомому на
Поділлі, навчальному закладі вчилися і дід, і батько Леонтовича, а пізніше –
молодший брат Олександр). У семінарії нерідко керував хором семінаристів, у
виконанні якого вперше прозвучали його обробки пісень «Гандзя», «Ой чия ж то
причина, що я бідна дівчина», а також серйозно займався опануванням гри на
різних музичних інструментах – скрипці, флейті, фісгармонії, які поступово формували
у нього бажання серйозно зайнятися музикою. 1898 р. Леонтович, закінчивши
семінарію, вирішив працювати вчителем у сільській школі і водночас самотужки
удосконалювати свою музичну освіту. У с. Чукові він організував самодіяльний
симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п'єси російських та
українських композиторів.
У 1901 р. він видав першу збірку
пісень. 1903 р. вийшла друга збірка подільських пісень з посвятою М. Лисенкові.
У 1904-1905 роках, під час літніх канікул, Леонтович складає при Петербурзькій
придворній капелі іспити на звання регента хору. Восени 1904 р. залишає Поділля
і переїздить на Донбас, на станцію Гришине, де влаштовується викладачем співу
та музики у місцевій залізничній школі. Під час революційних подій 1905 р. Леонтович
організував хор робітників, який виступав на мітингах проти російського
самодержавства. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції і він змушений
був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у
Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. З
1909 р. Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Б.
Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві. У той час створив
багато хорових обробок, зокрема, славнозвісний «Щедрик», а також: «Піють
півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» та ін. У Тульчині
знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 р. разом з хором Київського
університету виконує свою обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх у
київської публіки.
Із встановленням Української
Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає
активну діяльність, як диригент і композитор. Ряд його творів включили до свого
репертуару професійні та самодіяльні колективи України. На одному з концертів
великий успіх мала «Легенда» Миколи Вороного в обробці Леонтовича. Після
приходу більшовиків, Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при
Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка,
разом з композитором і диригентом Г. Верьовкою працює у Народній консерваторії,
на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків. Під час
захоплення Києва 31 серпня 1919 р. денікінцями, які почали переслідувати
українську інтелігенцію й шукали Леонтовича, щоб його заарештувати, змушений
тікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919-1920 рр.
працює над першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою «На
русалчин Великдень» за однойменною казкою Б. Грінченка. Восени 1920 р. в
Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом К. Стеценка та П.
Тичини, як другого диригента. Під час концертів капели виконувалися твори
Леонтовича.
В останні місяці життя Леонтович
закінчував оперу «На русалчин Великдень». У ніч з 22 на 23 січня 1921 р.
композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був
убитий невідомим, який напросився в хату переночувати.
В Канаді й Америці його називають українським Бахом,
маючи на увазі особливості його музики, і його в історії української культури.
Ім’я Леонтовича занесено ЮНЕСКО в 1977році до списку найвизначніших людей
світу. Він до речі єдиний представник Вінниччини удостоєний такої високої
нагороди.
Творчу спадщину композитора складають близько 200 художніх обробок для
хору українських народних пісень. В його композиторському доробку чимало
самостійних музичних творів хорових, оркестрових, оперних.
До золотого фонду нашої
культури увійшли і його хорові духовні твори, написані на основі біблійних
сюжетів. Усе своє життя він віддав великій справі естетичного виховання дітей і
дорослих. Тому цілком справедливо, що
його ім’я ставлять поруч з іменами Котляревського, Шевченка, Франка й інших
корифеїв національної культури.
В бібліотеці представлено перегляд
літератури «Акорди пісні чарівної» переглянуто з учнями відео-презентацію «Микола
Дмитрович Леонтович» та бібліотекар презентувала книгу Н.Топської «Подільський
Орфей».
