Чому, дітей наших забрали?

За що, в чужу війну втягли.

З призову в бойню ту загнали.

Як ви посміли? Як могли?

Чужа війна, чужа країна.

Залиті кров’ю ордени.

Осиротілая родина.

До Бога, звернені мольби.

 За що? Я вас питаю нині.

Дарма, що вже пройшли роки.

Дітей вернули в домовині.

Як ви посміли? Як могли?

      З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни.

    Але час не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.

     Тридцять п’ять  років тому сотні сімей, родин, де підростали майбутні солдати, з полегшенням зітхнули. 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез.

       Відтоді ця дата увійшла в новітню історію як День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

   Надзвичайно жорсткі та виснажливі умови підготовки, перемінливий клімат, щоденні думки про смерть і переживання за своє життя робили перебування у «гарячій точці» просто неможливим. Таке зрозуміють тільки ті, хто воював і вижив у ті жахливі роки. Та найстрашніше те, що ці хлопці не знали, що буде з ними в майбутньому, чи знайдуть вони собі місце у новому житті, житті без війни і смерті.

      З метою відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, 35-ї річниці виведення військ з Афганістану в бібліотеці представлено перегляд літератури «Афганістан – болить в моїй душі»