Чому,
дітей наших забрали?
За що, в
чужу війну втягли.
З призову
в бойню ту загнали.
Як ви посміли? Як могли?
Чужа
війна, чужа країна.
Залиті
кров’ю ордени.
Осиротілая
родина.
До Бога,
звернені мольби.
Дарма, що
вже пройшли роки.
Дітей
вернули в домовині.
Як ви
посміли? Як могли?
Але час
не підвладний викреслити з нашої пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і
вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і
дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі.
Тридцять п’ять років тому сотні сімей, родин, де підростали майбутні
солдати, з полегшенням зітхнули. 15 лютого 1989 року останній солдат перетнув
афгансько-узбецький кордон біля містечка Термез.
Відтоді
ця дата увійшла в новітню історію як День вшанування учасників бойових дій на
території інших держав.
Надзвичайно
жорсткі та виснажливі умови підготовки, перемінливий клімат, щоденні думки про
смерть і переживання за своє життя робили перебування у «гарячій точці» просто
неможливим. Таке зрозуміють тільки ті, хто воював і вижив у ті жахливі роки. Та
найстрашніше те, що ці хлопці не знали, що буде з ними в майбутньому, чи
знайдуть вони собі місце у новому житті, житті без війни і смерті.
З метою відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав, 35-ї річниці виведення військ з Афганістану в бібліотеці представлено перегляд літератури «Афганістан – болить в моїй душі»
Немає коментарів:
Дописати коментар