5 лютого минає 25 років з дня смерті Кирнасівського художника самородка Коваля Івана Дмитровича

      Іван Коваль – непересічний самодіяльний художник народився 9 лютого  1946 року в селі Кирнасівка Тульчинського району. Який залишив особливий слід в історії розвитку народного малярства на Вінниччині, здійснивши надзусилля в боротьбі з своїм недугом. Інвалід дитинства (хворів на поліомієліт), він не міг навчатися в школі, не міг ходити (з 19 років – навіть сидіти). Живопису навчався самотужки, як і всьому іншому (писати, читати), малював лежачи на животі. В усьому йому допомагала мама.
      Він створював жанрові картини, відображаючи український народний побут, звичаї, обряди, розваги. Окремі роботи художника зберігаються у Національному музеї народної архітектури та побуту України (м.Київ), але основний свій творчий доробок (100 картин) Іван Коваль заповів дітям – Кирнасівській загально-освітній школі, де і по сьогодні діє його картинна галерея.

    В бібліотеці представлено викладку літератури про життя та творчість художника – земляка,а також проведено бесіду та обговорення книги Жити щоб малювати Г.Волошенюк.

  

«Згадаймо юність, що горіла в Крутах»

 Ще юнаки, ще майже діти,

 А навкруги і смерть, і кров.

“На порох стерти, перебити!” —

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішаться кати:

Коли стають до зброї діти,

  Народ цей — не перемогти!    

                                                                                              М,Луків 

        29 січня – річниця бою під Крутами – подія,яка набула для українського народу символічного значення.

     Крути… Символ героїзму і відданості нашого юнацтва, символ національної трагедії. Не можна викреслити з пам’яті людської той великий та безсмертний подвиг юних студентів, що захищали українську державність, поклавши на її вівтар найцінніше – власне життя

Важливо пам’ятати про героїчний вчинок молодих студентів, які віддали свої життя заради України. Ці молоді юнаки стали для нас прикладом для наслідування,взірцем патріотизму, любові та самовідданості Батьківщині. Той бій під Крутами виграв для нашої країни час, завдяки якому Україну визнали в світі як незалежну державу. А також показав українському народу, що молоде покоління є паростками українського патріотизму, а це – запорука майбутнього незалежної України.

      В бібліотеці представлено перегляд літератури: «Згадаймо юність ,що горіла в Крутах»,та переглянуто документальні матеріали: «Бій під Крутами».

Вічна Вам пам’ять, вічна Вам слава!

 

«Павло Чубинський - творець державного гімну»

      27 січня виповнюється 186 років з дня народження українського етнолога, фольклориста, поета, автора слів Гімну України Павла Чубинського.

    Завидна доля написаних восени 1862 року віршованих рядків «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Уже понад півтора століття живуть вони в серцях українців, набувши у нашій державі статусу гімну. Глибоко символічно, що його текст написав уродженець Наддніпрянщини Павло Чубинський, а музику – галичанин Михайло Вербицький. Їхній твір об’єднав українців задовго до того, як постала єдина соборна Українська держава.

 

        Доля відвела Павлу Платоновичу Чубинському коротке життя. Однак він устиг щільно наповнити його плідною працею й творчими здобутками. Внесок, зроблений Чубинським в народознавство, важко переоцінити. Його етнологічні і фольклористичні дослідження донині слугують важливим підґрунтям розвитку вітчизняної наукової думки.

     Та найголовніше, що в усіх його починаннях – як у наукових звершеннях, так і в громадській діяльності – виразно проглядає безмежна відданість українській національній ідеї. Тож і не дивно, що його вірш "Ще не вмерла Україна", цей концентрований вияв патріотичних почуттів, підкорив рідкісну для поезії вершину – став неперевершеним виразником загальнонаціональних устремлінь, символом нації.

     В бібліотеці оформлено тематичну поличку:Павло Чубинський –творець державного гімну»

 

Їм — неоплаканим і невідспіваним...

їм — похованим без труни й молитви,

позбавленим могили й шани — присвячується.

Пом’янемо мільйонні жертви.

              27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.  

       У цей день Україна разом зі всією світовою спільнотою вшановує пам’ять жертв Голокосту ‒ однієї з найстрашніших та найжорстокіших сторінок історії людства ХХ сторіччя.

      Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту було запроваджено рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року.

      Пам’ятна дата відзначається щорічно 27 січня – саме цього дня 1945 року під час Другої світової війни визволили в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі. За час існування цього концтабору в ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн людей.

     Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту. Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільшим було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному Яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними.

      З метою вшанування світлої пам’яті мільйонів безневинно убитих людей різних національностей, в бібліотеці  були проведені тематичні заходи, де читачі мали можливість ознайомитися з книжковими виставками, переглянути підготовлену літературу та поспілкуватися на цю тему.

       Пам’ятаймо минуле та шануймо пам’ять усіх жертв Голокосту!

Голокост нам треба пам’ятати,

Адже пам'ять – то є  наша совість.  

Помилок таких не допускати,

Не писати  геноциду повість.

Процвітай і слався, Україно мила!                  

Кращого життя ти, вірю, гідна,

В об’єднанні й мирі наша сила!

А вона нам зараз так потрібна!

 

    "Лунає пісня солов'їна

І вітер віє степовий.

Моя соборна Україна

Знов зустрічає день новий.

Послухай, брате-українцю,

Хоч історично склалось так,

Що територія різниться,

Одна земля у нас, одна…

     Щороку 22 січня Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлено Указом Президента України “Про День соборності України” від 21 січня 1999 року № 42. 

        22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки (об'єднання) Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».  Цей день став символом українського державотворення, втілив соборницькі прагнення українців щодо консолідації в одній державі.

       Для України соборність – це єдність у багатоманітності, об’єднання навколо української державності й ідентичності. Ідея територіальної цілісності країни поєднується з ідеями духовної згуртованості. Тож соборність невіддільна від державності, суверенітету й незалежності нації – фундаменту для побудови демократичної держави. 

       Так напередодні цього свята в бібліотеці представлено книжкову виставку «Соборна Мати Україна – одна на всіх як оберіг»