«Життя  присвячене пісні.»

До 140-річчя від дня народження Миколи Дмитровича Леонтовича.

Леонтович Микола Дмитрович – диригент, педагог, збирач музичного фольклору, громадський діяч народився 13 грудня 1877 р. в с. Селевинцях Брацлавського повіту Подільської губернії в сім'ї сільського священика. Раннє дитинство пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початки музичної освіти Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі, був досить освіченою людиною, деякий час керував хором семінаристів. Мати, яка мала чудовий голос і любила співати, прищепила йому любов до української народної пісні. Брат Олександр і сестри Марія та Олена також з дитинства навчалися музики й стали співаками та музикантами.

У 1887 р. Леонтович вступив до Немирівської гімназії. 1888 р., через брак коштів на навчання, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував нотний спів і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах.

Наступний етап – Кам’янець-Подільська духовна семінарія (1892–1899; у цьому, відомому на Поділлі, навчальному закладі вчилися і дід, і батько Леонтовича, а пізніше – молодший брат Олександр). У семінарії нерідко керував хором семінаристів, у виконанні якого вперше прозвучали його обробки пісень «Гандзя», «Ой чия ж то причина, що я бідна дівчина», а також серйозно займався опануванням гри на різних музичних інструментах – скрипці, флейті, фісгармонії, які поступово формували у нього бажання серйозно зайнятися музикою. 1898 р. Леонтович, закінчивши семінарію, вирішив працювати вчителем у сільській школі і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У с. Чукові він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п'єси російських та українських композиторів.

У 1901 р. він видав першу збірку пісень. 1903 р. вийшла друга збірка подільських пісень з посвятою М. Лисенкові. У 1904-1905 роках, під час літніх канікул, Леонтович складає при Петербурзькій придворній капелі іспити на звання регента хору. Восени 1904 р. залишає Поділля і переїздить на Донбас, на станцію Гришине, де влаштовується викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революційних подій 1905 р. Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах проти російського самодержавства. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції і він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. З 1909 р. Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Б. Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві. У той час створив багато хорових обробок, зокрема, славнозвісний «Щедрик», а також: «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» та ін. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 р. разом з хором Київського університету виконує свою обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх у київської публіки.

Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність, як диригент і композитор. Ряд його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України. На одному з концертів великий успіх мала «Легенда» Миколи Вороного в обробці Леонтовича. Після приходу більшовиків, Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, разом з композитором і диригентом Г. Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків. Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 р. денікінцями, які почали переслідувати українську інтелігенцію й шукали Леонтовича, щоб його заарештувати, змушений тікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919-1920 рр. працює над першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Б. Грінченка. Восени 1920 р. в Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом К. Стеценка та П. Тичини, як другого диригента. Під час концертів капели виконувалися твори Леонтовича.

В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу «На русалчин Великдень». У ніч з 22 на 23 січня 1921 р. композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий невідомим, який напросився в хату переночувати.

        В Канаді й Америці його називають українським Бахом, маючи на увазі особливості його музики, і його в історії української культури. Ім’я Леонтовича занесено ЮНЕСКО в 1977році до списку найвизначніших людей світу. Він до речі єдиний представник Вінниччини удостоєний такої високої нагороди.

 

Творчу спадщину композитора складають близько 200 художніх обробок для хору українських народних пісень. В його композиторському доробку чимало самостійних музичних творів хорових, оркестрових, оперних.
           До золотого фонду нашої культури увійшли і його хорові духовні твори, написані на основі біблійних сюжетів. Усе своє життя він віддав великій справі естетичного виховання дітей і дорослих. Тому цілком справедливо, що його ім’я ставлять поруч з іменами Котляревського, Шевченка, Франка й інших корифеїв національної культури.
         В бібліотеці представлено перегляд літератури «Акорди пісні чарівної» переглянуто з учнями відео-презентацію «Микола Дмитрович Леонтович» та бібліотекар презентувала книгу Н.Топської «Подільський Орфей».