«Така людина – вічна, бо в ній усе живе.

ЇЇ життя то свічка, що істину несе»

"Ім'я Олени Теліги не так давно повернулося у нашу літературу та історію. За свої неповні 35 років вона не встигла видати жодної книжки. Лише після смерті поетеси вийшло три її збірки. Творча спадщина вміщує 40 віршів, 15 публіцистичних статей, а також оповідання “Або — або”.

В Олени Теліги є такі рядки: «І в павутинні перехресних барв. Я палко мрію до самого рання. Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть – не зимне умирання». Чи підтверджує це думку про те, що великі поети є пророками, в нашому випадку – власного життя і смерті?

 Поезія Олени Теліги мусить стати широко знана і мусить наша молодь виховуватися на зразках цієї мужності й цієї непересічної особистості, яка усю себе віддала на олтар своєї батьківщини. Разом, до речі, зі своєю сім’єю, і з чоловіком Михайлом. Михайло не був письменником, але він свідомо пішов, він сказав, що він – письменник і тоді, коли гестапо арештувало всіх письменників, і він був страчений. Очевидно, так здогадуються, десь 21 лютого 1942 року у стольному граді Києві.

З нагоди 115-річниці від дня народження мужньої патріотки, поетеси Олени Теліги в бібліотеці-філії представлено викладку літератури про життя та творчість письменниці.